День театру. Буде вам “Щастя”

Напередодні Міжнародного Дня театру є нагода підбити підсумки перегонів, пов’язаних з театральною премією “Дзеркало сцени” (ініціатор і засновник DT.UA). Театральні критики визначили кращі столичні драматичні вистави 2016-го, поставлені молодими режисерами (котрим не більше 30 років). Переважною більшістю голосів, поданих експертами, і визначився переможець, а отже лауреат вже другої премії “Дзеркало сцени”. Це режисерська робота Івана Уривського в Київському театрі “Золоті ворота” — “Украдене щастя” за мотивами класичної п’єси Івана Франка.

Рік тому виникла ідея премії “Дзеркало сцени”, мета якої — підтримка нових, прогресивних, інноваційних явищ на українській сцені. Ця премія поза бажанням будь-яких “змагань” з уже існуючими державними преміальними театральними відзнаками. “Дзеркало сцени” — премія в руслі європейських традицій, коли впливові видання активно спостерігають за сценічним процесом та визначають лідерів такого руху. Як приклад — серйозна історія та вагома репутація театральної премії газети Evening Standart (Велика Британія). І, звісно ж, можна згадати й інші медійні приклади.

Принципи “Дзеркала сцени” — відкритість, дискусійність, демократичність; критерії — резонансність сценічних подій, їх успішність та художня вартість, а також цікавий творчий пошук, суспільно-соціальна складова (якщо таку мету передбачає ідеологія проекту).

Першим лауреатом “Дзеркала сцени” — за підсумками опитування театральних журналістів — став незалежний арт-проект “Оскар і Рожева Пані” (копродукція Івано-Франківська, Києва, Харкова, режисер — Ростислав Держипільський). Ця вистава минулого року обійшла за підсумками опитування досить серйозних та вагомих конкурентів: “Театр переселенця” Георга Жено та Наталії Ворожбит; Stabat Mater Дениса Матвієнка та Едварда Клюга; “Мистецтво війни” Влада Троїцького та Олексія Ботвінова.

Якщо попередній ракурс “Дзеркала сцени” передбачав погляд на незалежні українські арт-проекти, то наразі в полі зору — молода українська режисура: кращі вистави молодих митців, поставлені в столиці упродовж 2016-го. П’ятірка кращих вистав (від молодих) формувалась завдяки пропозиціям нашим експертів — відомих театральних критиків та театральних оглядачів. Особлива подяка за творчі пропозиції і, власне, за співтворчість у контексті “Дзеркала сцени” — Сергію Васильєву, Ганні Веселовській, Анастасії Гайшенець, Ірині Чужиновій, Тетяні Поліщук, Юлії Бірзул, Надії Соколенко, Людмилі Олтаржевській.

Отже, п’ятірка кращих вистав молодих режисерів за версією “Дзеркала сцени”:

“УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ” (режисер Іван Уривський, театр “Золоті ворота”; відразу сім експертів віддали голоси саме за цю роботу).

“ЦЕ ВСЕ ВОНА” (режисер Влада Белозеренко, Київський Молодий театр).

“БУНА” (режисер Давид Петросян, спільний проект “ДАХу” та театру “Practicum”).

“ПОСТУПИСЯ МІСЦЕМ” (режисер Дмитро Весельський, Київський Молодий театр).

“ЧУДЕРНАЦЬКІ ЗАБАВКИ НА ДАХУ” (режисер Дмитро Гусаков, Театр “Золоті Ворота”).

Щодо вистави-переможця — “Украденого щастя”. Ця постановка з’явилась у рік ювілею Івана Франка — 160-річчя з дня народження українського генія. Камерний формат вистави не “сплющив” у ній масштабу великих пристрастей та містичних метаморфоз. Власне, за зовнішніми ознаками вистава Івана Уривського — це пластична, містична новела про особливості шаленої пристрасті, про людей та привидів, при примарність “щастя” як такого.

“В “Украденому щасті” дуже молоді актори та режисер проявили таку глибину відчуття драми Франка, якої не завжди сягають навіть досвідчені майстри сцени, — каже критик Анастасія Гайшенець (головний редактор журналу “Український театр”). — При збереженні стилістичної автентики, ця постановка насичена сучасними ритмами театральної мови, сповнена експресіонізму та символізму. Тут є гармонійне поєднання архаїки та авангарду. Якщо порівнювати з сучасною музикою, то це, напевно, електро-фолк театральною мовою”.

Режисер-лауреат “Дзеркала сцени” — Іван Уривський — дебютував як професійний постановник саме на сцені “Золотих воріт”. Його дебют — “Олеся. Забута історія кохання” за мотивами О.Купріна — також не оминули увагою критика та глядачі. Згодом в Одеському театрі ім.В.Василька, цей молодий режисер здійснив помітні постановки за творами Михайла Коцюбинського (“Тіні забутих предків”), Олександра Вампілова (“Полювання на качок”). Його одеська прем’єра 2016-го — “Турандот” за мотивами Карло Гоцці.

Щодо важливих тенденцій, пов’язаних з молодою українською режисурою на прикладі кращих вистав 2016-го, у критиків є і різні, і спільні погляди.

“Здається, проблема молодої режисури (хоча би з огляду на минулий рік) в українському театрі вже не така нагальна, — каже Анастасія Гайшенець. — Молодь почала активніше цікавитися театром та мислити себе в режисерській професії. Ще 10 років тому наш театр часом був схожий на пансіонат для літніх людей. Тепер “творити” театр стало модно в середовищі молоді. Гадаю, зараз той момент, коли кількість почне переростати в якість. І за кілька років побачимо серед теперішнього покоління 30-літніх справжніх лідерів з їхньою самобутньою мовою та оригінальною сценічною лексикою”. Ще одна думка з цього ж приводу від критика Юлії Бірзул: “Курс, взятий молодими режисерами саме сьогодні, однозначно направлений на сміливий пошук себе, як митця-громадянина. Спостерігається тенденція фіксації сьогодення. Відчувається гостре бажання говорити зі сцени правду. Останні роки стали роками соціального театру зі сміливими художніми експериментами. Поки не все виглядає правдиво і впевнено, але дуже тішить те, що разом з новими режисерськими іменами, з’являються й нові незаїжджені назви в репертуарах”.

Окрім “Украденого щастя” Юлія Бірзул підтримала також проект “Дикого театру” — “Бути знизу” (режисер Юлія Мороз): “Це чесна позиція режисера, яка має сміливість говорити і ставити про те, що їй болить…”. І ще одна вистава, підтримана Юлією — це “Чудернацькі забавки на даху” (режисер Дмитро Гусаков): “Це дитяча вистава, до якої автори поставилися як до дорослої. Бо важливо, щоб наші діти теж виховувалися на актуальному мистецтві. Врешті, це весело і дотепно!”

Серед проектів молодої режисури, відзначених критиками — “Справа Менделя Бейліса” (аудіотур від Дмитра Левицького та Петра Армяновського).

“Це унікальний досвід прогулянки київським Подолом та пильного вдивляння в сліди та знаки, що лишилися з минулого, що з’явилися вже сьогодні, — ділиться думками критик Ірина Чужинова. — Чому нами так легко маніпулювати? Звідки береться нетерпимість до інакшого і чи є їй протиотрута? Давно не отримувала такого задоволення від процесу мислення та споглядання, яким не заважали (як то часто трапляється в наших театрах), а делікатно сприяли”.

Театральний критик Людмила Олтаржевська (головний редактор журналу “Театрально-концертний Київ”) також розмірковує з приводу активності нової режисури: “Молоді постановники, принаймні сьогодні, у мене асоціюються з постійними відкриттями. Звісно, догодити глядачеві, озираючись на те, як та чи інша вистава “продаватиметься” — це точно не для них, молодих. Для них властиво бути тут і зараз, дивувати і провокувати, руйнувати стереотипи, напрацьовувати нові тренди в театрі, мислити розкуто, сучасно, відчувати себе бойовою одиницею світового театрального простору. І якщо зважити на вистави-лідери саме у відображенні “Дзеркала сцени”, то сьогодні впевнено говоримо про активних режисерів, кому ще навіть не виповнилося 30! Хоча ще вчора “молодий режисер” сприймався найчастіше у віковій категорії “40+”.

Серед вистав, які назвали критики в контексті “Дзеркала сцени” також: “Жіночий виноград” (Молодий театр, режисер Сергій Корнієнко), “Як не стати порохом” (“Золоті Ворота”, режисер Орест Пастух).

Цьогоріч “Дзеркало сцени” реалізується в співтворчості з Національною спілкою театральних діячів України (очільник — Богдан Струтинський) та Фестивалем молодої української режисури імені Леся Курбаса (ідеолог — Ганна Веселовська). Особлива подяка нашим друзям та колегам, які не тільки морально підтримали цю премію. Це — Михайло Кухар, Сергій Довгаль, Олександр Кам’янець. Нагорження переможця відбудеться найближчим часом — відразу після вистави “Украдене щастя” в Театрі “Золоті Ворота”. І в цьому також демократичний принцип цієї премії: жодного офіціозного церемоніалу, а суто творча театральна молодіжна обстановка.