EnglishНовини
Електричний стілець. Для енергетичної безпеки України?
Електроенергетичний комплекс України посідав провідне становище в електроенергетиці колишнього СРСР за надійністю і організації роботи енергосистеми, освоєння нового обладнання та впровадження нових технологій, кваліфікації персоналу. У важкі роки становлення незалежної України саме завдяки запасу його міцності, коли енергопостачання країни не припинялося навіть при неплатежі на рівні 40%, вдалося утримати вітчизняну економіку на плаву, а потім і вивести на стабільний рівень.
Ці роки не могли не вплинути на надійність роботи обладнання електростанцій, електричних і теплових мереж, що не ремонтувалися в необхідних обсягах. Не кажучи вже про заміну обладнання, що відпрацювало свій ресурс, а також реконструкції і модернізації, що проводилися хіба що в одиничних випадках.
В даний час більше 50% обладнання теплових електростанцій і мереж відпрацювали свій ресурс. Електроенергетика гостро потребує інвестицій. З цією метою на початку 90-х років енергетики України, першими серед республік колишнього СРСР, розробили програму реформування галузі, яка передбачала проведення реструктуризації підприємств, впровадження ринкових механізмів і правил за допомогою створення оптового ринку електричної енергії, створення незалежного регуляторного органу та механізмів державного регулювання суб’єктів електроенергетики.
Кінцева мета реформування зводилася до створення прозорих правил роботи на ринку електричної енергії та умов для залучення на об’єкти інвестицій, в тому числі і недержавних. При цьому приватизація підприємств розглядалася як основний елемент створення сприятливого інвестиційного клімату, необхідного для залучення значних капіталів у відродження електроенергетичного комплексу.
В результаті організаційні і структурні перетворення в електроенергетиці досягли безпрецедентного для України рівня, особливо помітного на тлі слабоконтролюємих монополій в нафтогазовому комплексі, на транспорті і в зв’язку.
Однак, починаючи з 2001 року, після відходу Віктора Ющенка з поста прем’єр-міністра перетворення загальмувалися. Домінуючим фактором цього гальмування було небажання чиновників різного рангу упустити можливість «ручного» впливу на суб’єкти галузі та контролю фінансових потоків. Наслідком цього стала поява цілого ряду нових проблем і загострення старих:
– НКРЕ не змогла створити єдині прозорі правила та методики формування тарифів, що призвело до цілком незрозумілих перекосів в умовах роботи генеруючих компаній та обленерго;
– В результаті непродуманого введення в лад двох нових атомних блоків в західних регіонах країни при відсутності там адекватного споживання збільшилися дисбаланси в завантаженні потужностей генерації;
– Більшість державних підприємств галузі, включаючи НАЕК «Енергоатом», перейшли в стан перманентної фінансової банкрутства;
– З огляду на фізичного і морального зносу обладнання продовжувала знижуватися надійність роботи енергосистеми.
Після обрання Віктора Ющенка президентом України спочатку з’явилася надія, що ринкові перетворення в енергетиці продовжаться. Однак дійсність виявилася дещо іншою.
З невідомих причин (швидше за все, через недостатню поінформованість президента країни) оновлення керівних кадрів електроенергетики відбулося таким чином, що всі функції управління де-факто опинилися сконцентровані в руках однієї корпоративної групи. «Електроенергетичне крило» чинного уряду представлено виключно вихідцями з АК «Київенерго» (державний пакет – 50% плюс 1 акція) – компанії, що володіє безпрецедентними преференціями як з боку держави, так і з боку київської влади.
Іван Плачков повторно став міністром палива і енергетики, Юрій Продан – його першим заступником і за сумісництвом президентом «Енергетичної компанії України» (НАК «ЕКУ»), Валерій Кальченко обійняв посаду голови НКРЕ. Хоча кожен з трьох згаданих чиновників при старій владі досить тривалий час займав ключові посади в енергетиці (що видно з таблиці) і в повній мірі несе відповідальність за проблеми галузі.
Після цього виявилося справою техніки встановити повний контроль над радою Оптового ринку електроенергії. Цей орган самоврядування покликаний узгоджувати інтереси всіх учасників ОРЕ. Як він виконує це завдання в даний час, здогадатися неважко, враховуючи, що з десяти голосуючих директорів ради вісім адміністративно підпорядковані президенту НАК «ЕКУ».
Чим же відзначені перші півроку роботи «нової» команди в уряді?
1. Фактично ліквідовані ринкові принципи формування ціни на електроенергію в ОРЕ, що стимулюють зниження витрат виробників. Штучно створені обмеження призвели до того, що ряд «чужих» генеруючих компаній з кращими техніко-економічними показниками виявилися завантаженими менше, ніж витратні, але зате «свої» ТЕС.
2. Припинено постачання в Росію електроенергії, виробленої на атомних електростанціях. Відповідне зниження доходів НАЕК «Енергоатом» тут же було компенсовано шляхом підвищення ціни на електроенергію, що відпускається АЕС в Оптовий ринок.
3. Через Кабінет міністрів в буквальному сенсі «продавлена» ідея впровадження адміністративно встановлюваних «єдиних» тарифів на електроенергію, проти якої висловлювалася переважна більшість експертів. Результатом впровадження таких тарифів будуть ще один ціновий удар по основним бюджетоутворюючим галузям промисловості і непрогнозований дисбаланс в розрахунках на Оптовому ринку. «Єдині» тарифи фактично ставлять хрест на десятирічному шлях, пройдений енергетикою від затверджується Держпланом прейскуранту до ринкових тарифів.
4. Послідовно реалізується ідея змусити нинішніх власників енергетичних підприємств до продажу свого бізнесу з метою створення якихось «публічних» акціонерних компаній, які будуть контролюватися акціонерами, а чиновниками. При цьому як прикре непорозуміння замовчується той факт, що за всіма показниками приватизовані компанії працюють незрівнянно ефективніше, ніж державні енергетичні підприємства.
5. Активно пропагується концепція розвитку енергетики, упор в якій зроблений на подальше зростання енергоємності виробництва. Таке вельми спірне бачення пріоритетів національної економіки дозволяє освоювати багатомільярдні бюджетні інвестиції, джерелом яких є інвестиційна складова в оптовій ринковій ціні на електроенергію (питома вага цієї надбавки в ціні вже зараз перевищує 10%).
6. Ускладнилась практика кулуарного прийняття рішень. Такий підхід грубо суперечить задекларованій урядом відкритості в діяльності органів державної влади та позбавляє суспільство інформації, об’єктивно необхідної для стабільного функціонування економіки, створення здорового соціального клімату, особливо якщо мова йде про кардинальні зміни «правил гри».
Результати зазначених вище «новацій» не змусили себе довго чекати. Особливо показовий значне зростання оптової ринкової ціни на електроенергію (більше 15% за останні шість місяців) і відповідне збільшення роздрібних тарифів для споживачів. Різко знизилися техніко-економічні показники генеруючих компаній. Досить сказати, що витрата умовного палива на виробництво електроенергії (один з основних показників ефективності роботи ТЕС) підвищився до найгіршого за всю історію енергетики України рівня. Зросли показники аварійності. Енергоблоки ТЕС за сім місяців 2005 року виходили з ладу +1258 раз – проти 1078 раз за аналогічний період минулого року.
Зазначені проблеми багато в чому є наслідком непродуманої кадрової політики, при якій кваліфіковані кадри середньої ланки витісняються, а на їх місце призначаються зручні для маніпулювання люди. Красномовною ілюстрацією цього стало недавнє зміщення Володимира Редіна, головного диспетчера об’єднаної енергосистеми України і безперечного авторитету в цій сфері, і призначення на його місце політично лояльного працівника. Оскільки новий головний диспетчер всього три роки (з 2002-го по 2005-й) керував диспетчерською службою «Київенерго», найімовірніше, причиною такої заміни став не видатний професіоналізм, а приналежність до категорії «своїх» по відношенню до міністра людей.
У зв’язку з цим доречно згадати масові відключення електроенергії в США і Італії, а також недавні інциденти в Москві і Криму, коли наслідки перерв в електропостачанні відчули на собі мільйони людей. В значній мірі вина в системних аваріях лежить на диспетчерських службах. Тому нам варто було б пам’ятати, що призначення на ключові технічні посади виходячи з політичних міркувань створює реальну загрозу сталому електропостачанню споживачів, а значить, і безпеці держави.
Для кращого розуміння того, до чого призводить така політика, доречно звернутися до досвіду АК «Київенерго» – альма-матер нинішнього керівництва енергетики. Навіть побіжний аналіз показників роботи цієї компанії викликає серйозні питання до її керівництва і, перш за все, до Івана Плачкова – беззмінному голові правління протягом останнього десятиліття (з недовгою перервою в 1999 році). Незважаючи на величезний валовий дохід майже в 2 млрд. грн. в рік, прибуток «Київенерго» завжди становив кілька мільйонів гривень. При цьому не забезпечена поточними активами кредиторська заборгованість перед постачальниками і банками вже перевищила 600 млн. грн. У «Київенерго» безпрецедентно високі для енергопередавальних компаній такого рівня складності мереж втрати електроенергії, що доходять до 1 млрд. КВт/год в рік. Безнадійна заборгованість споживачів компанії, за словами голови наглядової ради «Київенерго» Івана Фоменка, перевалила за астрономічний рубіж в 1 млрд. грн., що можна порівняти з вартістю державного і комунального майна, безкоштовно переданого в управління компанії.
Інформація про зрив виконання інвестиційної програми, що кредитується Світовим банком під гарантії держави, загрози зимового відключення електричної і теплової енергії в Києві (внаслідок системних неплатежів компанії за газ) створюють зовсім не райдужні перспективи для «флагмана української енергетики». Очевидно, всі фінансові проблеми «Київенерго», де дуже сильні позиції бізнесменів і столичних чиновників, будуть вирішуватися шляхом істотного зростання тарифів на електричну і теплову енергію для київських споживачів.
Наведений вище аналіз свідчить, що реалізується в електроенергетиці політика базується на адміністративно-командному підході керівництва ПЕК, повному неприйнятті інакомислення і на слухняності середньої управлінської ланки, абсолютно не готового відповідати за можливі наслідки.
Створені умови, при яких крісла, які займають нинішні чиновники від енергетики, можуть перетворитися в електричний стілець для всієї країни, про що ми всі дізнаємося в той момент, коли вже буде пізно щось виправляти. Очевидно, керівництву країни варто про це замислитися.